«Пробач мені»

Поставте в просторі будь-якої людини і скажіть йому: прости мене. І побачте, як він буде себе почувати. Або ви побачите самі. Ви можете це зробити внутрішнім зором, в уяві це теж працює. Ви побачите ясно його почуття. Нехай вони вам покажуть абсурдність цієї фрази.

1. Коли ми говоримо «прости мене», ми ставимо цю людину вище себе.

Якщо вже хтось і обладнаний так, що може пробачити, то тільки той, хто більше.

2. Раз ви просите вибачення, то відчуваєте провину за щось, що ви йому (комусь) заподіяли.

А терпіти просите і ще щось зробити для вас.

Достатньо ж сказати: мені шкода, що так вийшло; я роблю висновки і витягаю всю вигоду від скоєного/нескоєного і більше так вчиняти не буду. Відчуваєте різницю? З’являється відповідальність прийняти рішення так більше не робити або, навпаки, нарешті зробити. З’являється гідність і сила.

А потім додати: дякую, що витримуєш мої помилки.

Дякую, що залишаєшся!

Немає нікого, хто може нас простити («відпустити нас наші гріхи»). Єдиний, хто міг би, по ідеї, це Абсолют.

Але Йому точно не треба нас прощати. Бо Його любов до нас будь-яким – вічна.

З любов’ю, Наталія Завалий