Коли ти чуєш, що наше життя – це гра, це не має нічого спільного з знеціненням життя. Навпаки, цінність життя повинна вирости!
Це от як, наприклад, спектакль у театрі. Перед спектаклем всім роздали ролі, ти одягаєшся в відповідний костюм і виходиш на сцену, щоб у цій п’єсі зіграти свою роль. Коли спектакль закінчений, ти йдеш зі сцени і знімаєш цей костюм. Насолоджуєшся посмаком, аналізуєш, як ти зіграв, що виніс із цієї гри, якою в цілому вийшла п’єса. І коли ти знаєш, що це гра, ти тоді вкладаєшся в цю роль тотально, по повній, цінуючи кожну мить, яка дається для того, щоб ти цю роль відіграв максимально чесно і максимально чисто.
Тобі ще цінніше тоді це життя! Тобі тоді хочеться дізнатися, зрозуміти, розшифрувати, згадати так яка ж ця роль, Що ти повинен зіграти, яке якість, яку місію внести в п’єсу, що ти повинен прожити в цій ролі. Чи варто тобі слухати інших учасників спектаклю або глядачів: займи таку позу або іншу, стань тим або іншим? Ні. Ти будеш орієнтуватися тільки на твою початкову угоду з творцем спектаклю, на ваше співавторство. І з цього моменту, як ти це зрозумів, ніхто і нічого не зб’є тебе з ніг і не змусить тебе грати чужу роль. Ти будеш слідувати тільки своєму голосу серця і сакралу, бо тільки там вшита істина про твою роль, про твою суть, і в цій п’єсі, і в Цілому.
І, навпаки. Якщо для тебе життя щось серйозне і щось важке, як тягар або випробування, то в підсумку тобі, звичайно, доведеться його знецінити, щоб не зійти з розуму від докорів совісті і безкінечних помилок. Або ти будеш весь час шукати помсти, покарання або індульгенції. І тоді тобою можна маніпулювати і грати як кому захочеться, як м’ячиком у пінг-понгу. Так як, у такому випадку у твоїй картинці світу буде рай і пекло. І тоді тобі простіше буде померти, так як життя важке.
Життя це величезна цінність. Просто віддайся своїй власній ролі на своєму власному місці.
Слухаючий хай почує.
З любов’ю, Наталія Завалий
